А в цей же час, поки пані Верещук красиво розповідає казки віденського лісу, в Дніпрі біженців з Луганської області виселяє підрозділ МінЮсту. Просто тому, що шелтер за документами – не шелтер і біженці не мають права тут жити.
Ці дві події відбуваються одночасно. В одному всесвіті. На одній планеті. В одній країні. В одному уряді.
Підсилює вагу цинізму те, що саме пані Верещук та її відомства досі не спромоглися написати положення, наказ, інструкцію та будь-який нормативний папірець самі або взяти один з десятка запропонованих громадами щодо впорядкування використання гуртожитків на потреби біженців. Один папірець на два листа А4 міг би глобально вирішити питання житла та допомоги. Глобально. Проте – ні.
Мимоволі згадаю передвиборний ролик пані Верещук в образі Мері Поппінс. Та починаю чекати, коли зміниться вітер та ця «Мері» опиниться деінде разом із парасолькою безпорадності та нехтування мільйонами співгромадян. Подалі від точки вирішення проблем біженців. Назавжди.