Україна повертає собі своїх синів-художників, яких у неї забрали через те, що вона не мала голосу, бо була в Російській або радянській імперіях. Після початку нинішньої великої війни Росії проти України провідні західні музеї переписали кількох відомих художників із «росіян» на «українців». Наприклад, Музей Стеделейк в Амстердамі, де зберігається найбільша колекція робіт Казимира Малевича поза Росією, перекласифікував його на «українця».
Радіо Свобода вже розповідало, чому варто вважати українським художником Іллю Рєпіна (Ріпина), а тепер поглянемо на світового мистецького гіганта Казимира Малевича.
Творцем другої за відомістю картини світового мистецтва всіх часів і народів є українець Казимир Малевич. Саме його «Чорний квадрат» мистецтвознавці називають другою за пізнаваністю і славою картиною після «Мони Лізи» Леонардо да Вінчі.
Але як Україна та її мистецтво вплинули на творця «Квадрата» і засновника явища, яке називають супрематизмом?
Казимир Малевич є одним з найвідоміших художників світу і одним із найбільших реформаторів мистецтва.
Як каже кандидат мистецтвознавства Галина Скляренко, Україні просто пощастило, що він народився у Києві.
І справді малий Казимир, який потім стане Великим Казимиром, з’явився на світ в Києві в 1879 році.
По батьковій лінії родина Северина Малевича була зі збіднілої польської шляхти, яка кілька століть жила на українському Поділлі.
А от по материнській лінії, як припускають деякі знавці Малевича, мати могла походити з українського православного роду Галиновських, але при одруженні вона, можливо, змінила ім’я Людмила на Людовіку і перейшла в католицизм.
У київському костьолі Святого Олександра похрестять потім і маленького Казимира.
Малевич до 18 років переїздив із села до села в різних куточках України, адже його батько працював на цукрових заводах.
Малевич дослівно говорить, що українські селянки були його першими вчителями мистецтва
Тетяна Філевська
Северин Малевич хотів щоб Казимир пішов «промисловою лінією», але того тягнуло до малювання, і під час одного з приїздів до Києва він купив фарби.
Опинившись у Конотопі Казимир малює свою картину, яка мала назву «Місячна ніч». Він її виставив на продаж. Картина нібито не збереглася. Можливо, десь у когось і досі припадає пилом на горищі якогось будинку в тому містечку на Сумщині, а може вже знищена.
Сам Казимир згадував, що на виручені кошти накупив багато кілець домашньої ковбаси і був задоволений.
Тобто вартість своїх перших творів майбутній гігант світового мистецтва вимірював домашньою ковбасою – справді «український підхід», як хтось пожартував.
Але й наприкінці свого життя Малевич по-особливому згадував запах, колір і смак українського сала в Конотопі... Митець за радянської влади часто голодував, не мав коштів, бо його утискали як людину і художника.
Малевич із дитинства говорив українською. Польською вдома, українською – із хлопцями на вулиці, російської не знав. Коли вже старшим підлітком почув російську, то дуже дивувався, що це за мова.
Він любив своїх друзів на селі та ігри з ними. Навіть був ватажком сільських підлітків, коли ті «з’ясовували стосунки» з міськими хлопцями, і дуже пишався своєю роллю «отамана».
Донедавна Малевича у світі позиціонували як росіянина або російського художника. Також зустрічались давніші його характеристики як «російсько-польського» художника. Лише не українського, але тут ситуація кардинально міняється.
Малевич неодноразово робив вибір себе як українця
Тетяна Філевська
Неодноразово в житті Казимир Малевич визнавав себе як українця. Зокрема, в біографії він пише про себе та одного з друзів: «Він та я були українцями».
Коли його заарештували радянські органи, то він в анкеті знову написав, що він «українець». А ця анкета мала збігатися з паспортом – відтак, можна припустити, що і в паспорті в графі «національність» у нього було записано «українець». Паспорт Малевича не зберігся.
Коли якось його картини під час виставки в Києві довго не повертали, то Малевич погрожував, що «вийде з українців». Як влучно помітив мистецтвознавець, професор Дмитро Горбачов: «Для того, щоб з чогось вийти, треба тим бути. Значить, його хвилювала ця тема».
Мовно він був укорінений саме в українській мові
Тетяна Філевська
«Малевич, власне, неодноразово робив вибір себе як українця. Те, що Малевич ріс в Україні, сформувався в Україні, в оточенні українців – для нього було дуже важливим. Його першою мовою, якою він почав говорити – була українська мова. Мовний аналіз його текстів, його письмової спадщини говорить, що мовно він був укорінений саме в українській мові. Навіть коли він писав російською, то лінгвістичні, синтаксичні конструкти були українськими. Польською, до речі, він не володів досконало і лише усно і то дуже обмежено», – розповідає в інтерв’ю Радіо Свобода креативна директорка Українського інституту Тетяна Філевська.
Мистецтвознавці стверджують, і цей аспект почав досліджуватися порівняно недавно, що на творчість Казимира Малевича дуже вплинуло його дитинство, проведене в українських селах.
Кольоровість українського села, його розмаїття, багатогамність, яскравість – ось звідки ці кольори на картинах великого художника.
«Нам треба пишатися, що на нього вплинула українська природа, оці яскраві кольори – це йде безперечно від України, бо у нас тут все таке яскраве – каже в інтерв’ю мистецтвознавиця Галина Скляренко. – Але, безперечно, він все це переформатував на складні, великі, космічні, всеосяжні концепції. Малевич належить усьому світу і ми маємо пишатися, що він належить і нам».
Цікаво, що «кольоровість » українського села підкреслював і Малевич, водночас називаючи місто «кольоробоязним» – тобто сіруватим, однотонним.
«Його перші такі великі враження від мистецтва, від зіткнення з мистецтвом, від усвідомлення того, що таке мистецтво, – вони всі пов’язані з Україною. Це або Київ, або українські села. Малевич дослівно говорить про те, що українські селянки були його першими вчителями мистецтва», – каже в інтерв’ю Тетяна Філевська.
На нього вплинула українська природа, оці яскраві кольори – це йде безперечно від України
Галина Скляренко
«Ми можемо читати в його спогадах, що перші його вправи з мистецтва в нього були, власне, з народного мистецтва. І він наслідував селян у цьому – зокрема в тому, як вони створювали навколо себе мистецтво. І це потім виплинуло на його вибір колористичних рішень і його відчуття форми загалом. Його сприйняття візуального вкорінене саме в українському народному мистецтві, яке його оточувало, яке його сформувало», – додає Тетяна Філевська, яка також є сценаристкою фільму «Малевич. Народжений в Україні».
А першим професійним вчителем Малевича був відомий український художник Микола Пимоненко, який створив чимало чудових картин на українські історичні теми, а також з сільського життя.
Малевич у селах розписував печі – це було однією з перший його художніх вправ. Також він вмів вишивати.
«Селяни розмальовували так, як це вони самі бачили, бо їх не вчили в академіях. Мені здається, що це був перший поштовх для Малевича для створення його супрематизму» – каже в інтерв’ю Дмитро Джулай, автор фільму «Малевич. Український квадрат».
«Ну, от, наприклад, вишивка – вона робиться квадратиками, трикутниками, різними кубічними формами. І ось це був, можливо, один із поштовхів для розуміння Малевичем, що можна малювати ось так, створювати ритм за допомогою геометричних фігур, як це втілюється у вишивках. Оця от повторюваність – трикутник-квадрат, трикутник-квадрат, трикутник-квадрат… І створюється певна композиція, певний ритм», – додає Джулай.
У 1910-х роках Малевич навіть співпрацював з артіллю народних промислів тодішньої Київської губернії, у селі Вербівка (сьогодні Черкащина), якою керувала відома художниця Олександра Екстер. Там поєднали супрематизм та народне мистецтво – адже місцеві вишивальниці працювали за супрематичними ескізами Малевича. Це, скажімо, були його ескізи для подушок, вишиваних сорочок та навіть шарфів.
Оця от повторюваність – трикутник-квадрат, трикутник-квадрат… І створюється певна композиція, певний ритм
Дмитро Джулай
Згодом ескізи та напрацювання Вербівки лягли в 1913 році в основу декорації для авангардної вистави «Перемога над сонцем», над якою Малевич працював у Петербурзі.
«Але водночас непотрібно і вульгаризувати. Бо Малевич зміг по-своєму інтерпретувати народне мистецтво. Він піднявся за рамки цього народного мистецтва і зміг створити свій абсолютно неповторний стиль, який назвав супрематизмом, – пояснює Дмитро Джулай. – Тому ясно, що українська культура справила на нього великий вплив, але водночас не варто замикати Малевича в якісь національні рамки – бо він всесвітній художник, понад національний».
Епохальною, поворотною подією в творчості Казимира Малевича та й усього світового мистецтва став 1915 рік.
Автор цієї статті був на виставці робіт Малевича в галереї Tate Modern у Лондоні – якраз на 100-річчя «Квадрату». І на ній – як і на виставці в часи Малевича – «Квадрат» висів у куточку нагорі – немов би арт-ікона.
«Чорний квадрат» – це однозначно вхід у нове мистецтво
Тетяна Філевська
«Квадрат» Малевича – це, розумієте, не живопис і не картина. Це концепція. Він ставить крапку в традиційному мистецтві і відкриває нову сторінку. Сторінку, де мистецтво стає елементом, що формує простір, формує уявлення про космос, про життєустрій, про – якщо хочете – сонячну систему. От про це цей «Квадрат»! Нам не треба дивитися, як він намальований і який колір. Це – концепція! А те, що він повісив його як ікону – цим він відкриває новий світогляд», – пояснює в інтерв’ю значення «Квадрату» мистецтвознавиця Галина Скляренко, яка образно називає Малевича «главою Земної кулі».
«Чорний квадрат» – це однозначно, як казав Малевич, вхід у нове мистецтво. До Малевича все мистецтво було мистецтвом наслідування. Це ще давні греки визначили, що чим ближче мистецтво до реальності, до копіювання дійсності – тим воно краще. Ось, власне, Малевич це заперечив! Він сказав, що мистецтво взагалі не зобов’язано повторювати ту дійсність, яку ми бачимо на власні очі. Достатньо кольору і форми, і білого тла для того, щоб сконструювати, сформувати, уявити іншу реальність, яка не відповідає тій реальності, в якій ми живемо. Тобто це був космічний прорив у прямому сенс», – каже в інтерв’ю Тетяна Філевська.
До речі, Малевич намалював кілька «Чорних квадратів» і один «Червоний квадрат». Також у нього є «Чорне коло», «Чорний хрест» – тобто концептуальні геометричні фігури на білому тлі.
Якби зараз виставити на аукціоні його «Чорний квадрат», то ціна сягнула б сотень мільйонів доларів.
«Чорний квадрат» – це була точка, винайдення нової мови, нової абетки. «Чорний квадрат» став першою буквою в цій абетці. Це, звісно, революційне відкриття – тому настільки важливе значення Малевича для сучасного мистецтва, дизайну, архітектури. Насправді та революція, яку здійснив Малевич, – ми в ній досі живемо. Ніхто не зміг перевершити Малевича, ніхто не зміг винайти щось новіше за те, що зробив Малевич у 1915 році», – зауважує Філевська.
Одним із перших проєктів Фонду «Відродження», який був відкритий в Україні після Незалежності, був великий альбом «Український авангард». Це була заявка на «українську долю» в історії світового авангарду і спроба виокремлення українського авангарду на тлі активної прокрутки Москвою концепції «російського авангарду», який підмітав під себе протягом десятиліть і авангард український.
І хоча в СРСР роботи Малевича та інших авангардистів переважно тримали в запасниках музеїв, а наголос робився на соціалістичному реалізмі, однак на початках радянської влади авангард і революція були «тимчасовими союзниками».
Хоча треба одразу зауважити, що авангард старший за більшовицький переворот 1917 року – перший «Квадрат» Малевича з’явився двома роками раніше, а активно авангард заявив про себе ще десь в 1910 році, а то й раніше – на початку 20-го століття.
Після перевороту був розквіт авангарду – зокрема і в Україні. Література, поезія, кіно, театр, живопис… Але цей «медовий місяць» тривав недовго. Більшовики знищать потім і авангард, і авангардистів.
Нищівна система скалічила Малевича і довела до передчасної смерті, а тепер гордо оголошує ще одним «вєлікім рускім художніком
Анна Лодигіна
Через гоніння Росії, Малевич повертається в 1927 році до Києва, де працює три роки. Потім їде до Варшави та Берліну на нетривалу творчу подорож із лекціями і виставкою картин. Він мав намір дістатися і Парижу. Але його відкликають з турне і звинувачують у шпигунстві на користь Польщі.
На кілька місяців він потрапляє до в’язниці.
Там загострюються хвороби, він страждає морально... Зокрема, його гнітило, те, що в камері треба було справляти природні потреби на «очці» – дірці в підлозі, коли на тебе дивляться багато пар очей співкамерників.
«Чому були нападки на Малевича? Бо новий світогляд тоді висувала влада і він конкурував по суті з владою, бо він хотів бути ідеологом, де мистецтву все підпорядковується. А більшовицька влада знала, як таких ставити на місце, розумієте? Це був каток тоталітарного режиму, який всіх змітав на своєму шляху», – розповідає мистецтвознавиця Галина Скляренко.
«Більшовики скористалися авангардом як зручним інструментом. Але це була пастка, в яку потрапили ці митці, які вірили в перетворюючу силу мистецтва. Але це тривало дуже недовго. І з початку 1920-х років ситуація кардинально змінюється і Малевич, як і багато інших митців, стають незручними», – описує ту атмосферу в СРСР Тетяна Філевська.
Важливо зазначити, що Казимир Малевич з болем спостерігав знищення селянства і навіть відобразив Голодомор в кількох своїх картинах – навіть відчув це ще до Великого Голоду 1932–33 років.
«Коли Малевич викладав у Києві, то подорожував з Києва до Житомира у 1930-х роках до своїх родичів, і тоді вже починалася колективізація, почалося знищення селянства та селянської культури. І мені здається, що Малевич як людина, яка була безпосередньо пов’язана з цією сільською культурою, на свої очі побачив нищення і убивство. І як будь-який митець, він умів передбачати, і він одразу побачив знищення українського селянства. І ось цей настрій, оце передбачення і вилилося в його таких апокаліптичних картинах», – каже Дмитро Джулай.
У 1935 році від хвороб Малевич завчасно помирає... У СРСР не збереглася навіть його могила, а на її місці під Москвою збудували житловий комплекс.
Але СРСР, а потім і Росія, будуть активно використовувати Малевича в культурній експансії.
«…Радянський Союз вкачуватиме купу грошей у піар бренду «російський авангард». У пригоді став і відомий за межами СРСР Казимир Малевич, якого нищівна система скалічила і довела до передчасної смерті, а тепер гордо оголошує на увесь світ ще одним «вєлікім рускім художніком», – писала в одній з публікацій дослідниця мистецтва і журналістка Анна Лодигіна.
Зараз в Україні кількість картин чи ескізів Казимира Малевича можна порахувати на пальцях однієї руки. І мистецтвознавці закликають активніше боротися за картини Малевича на світових аукціонах.
Також і досі повністю не видані українською всі його письмові твори і листи. Не було і якоїсь грандіозної виставки Малевича в Україні – хоча б з нідерландського музею, де десятки його робіт.
«Ну, й треба було б нарешті пам’ятник Малевичу поставити в Києві», – наполягає Галина Скляренко.
Тим більше, що Казимир Малевич обожнював Україну.
Так, він писав, наприклад: «На українському небі, ніби свічки, горіли зірки… Українська ніч – така чорна, така гарна, якої немає у всьому світі».
Або ось ще: «А на Україні небо синє-синє – як ніде в Росії».