Прокурорская Правда: вся правда о ГПУ, новости прокуратурыи силовых ведомств, аналитика событий в Украине, России
Вы находитесь здесь:Главная/Новости/Про теплоносії, мережі та програму енергоефективності університету

Про теплоносії, мережі та програму енергоефективності університету

09.11.2018

Одним із головних питань, які нині непокоять студентів і викладачів, є проблема опалення в навчальних приміщеннях та гуртожитках. Його порушували і студенти під час зустрічей з деканами своїх факультетів та директорами інститутів. Про те, чому в жовтні та на початку листопада в аудиторіях було, м’яко кажучи, не дуже комфортно, і чи буде тепло в університеті взимку, запитують і батьки студентів. Отож із запитаннями про те, чи будемо з теплом цієї зими, а також про те, що робиться в університеті для того, щоб це питання зняти з порядку денного на наступні роки, прес-служба звернулася до першого проректора КПІ ім. Ігоря Сікорського Юрія Якименка.

- 5 листопада розпочалося підключення корпусів університету до опалення. Чому, все ж таки, це сталося в листопаді, а не в жовтні, як про це заявляли очільники міста?

- Проблема опалення КПІ має дві складові. І перша від нас не залежить. Це підведення і постачання теплоносія до наших мереж. Його постачають ТЕЦ-3, яка працює в Солом’янському районі, і ТЕЦ-5, яка розташована в Голосіївському районі. Лише після того, як вони подають теплоносій у міські мережі, в тому числі й у нашу, ми маємо змогу подати тепло до гуртожитків і навчальних корпусів. Цього року, на жаль, підключення студмістечка розпочалося наприкінці жовтня, навчальних приміщень – з початку листопада. А на наші численні звернення щодо прискорення початку подання тепла до університету Київтеплоенерго (це підприємство, яке забезпечує столицю України теплом і гарячою водою – прим. прес-служби) не відреагувало.

- У зв’язку з цим наступне запитання. Теплоносій начебто почав подаватися, а радіатори в більшості корпусів аж надто гарячими не назвеш. Чому так?

- Тут слід розуміти дві речі. По-перше, температура теплоносія регулюється постачальником залежно від температури повітря. Це обумовлено відповідними нормативними актами. Тому поки що теплоносій і не буде дуже гарячим. Але є і друга причина – це втрати тепла під час транспортування цього теплоносія від джерела генерації до нас. Відстань ця немаленька, особливо від ТЕЦ-5, розташованої більш як за 10 кілометрів від нас. Магістральні та розподільчі мережі є комунальною власністю міста, і стан їхній, здебільшого, задовільним не назвеш, звідси і значні втрати тепла. На це ми вплинути ніяк не можемо. Тому і маємо навіть на вході температуру теплоносія нижчу за обумовлену нормативами. Це, звичайно, найбільше проявляється при низьких температурах повітря, тобто ці втрати також є пропорційними зниженню зовнішньої температури. 
Є втрати і на наших внутрішніх тепломережах, адже вони зроблені також за застарілими технологіями. Одне із завдань, що ми нині вирішуємо, – передати ці мережі на баланс Київтеплоенерго, оскільки ціна, яку ми платимо за тепло, визначається різницею температур на вході в мережі, прокладені в університеті, і на виході з них. Якби все це тепло подавалося в наші корпуси та гуртожитки, це було б логічним, А так ми, фактично, платимо ще й за великі втрати тепла. Такий стан речей нас аж ніяк не влаштовує. Якщо ж ці втрати лягатимуть не на наш бюджет, Київтеплоенерго доведеться з цими мережами щось робити.

- А чи вживаються якісь заходи, щоб хоча б послабити нашу залежність від постачальника та його зношених мереж? Чи передбачено щось для цього в нашій університетській програмі енергоефективності?

- Звичайно, ми намагаємося вживати всіх можливих заходів для збереження тепла. Це один із наріжних каменів енергоефективності. Адже скільки б не генерувалося і не надходило тепла, його потрібно зберегти. І це вже друга складова проблеми теплозабезпечення університету. Якщо обігрівати навколишнє середовище, а не приміщення, про жодну ефективність говорити не можна. Тому ще в 2012 році ми розробили і почали втілювати в життя програму енергоефективності, про яку ви згадали. Вона вже почала давати певні результати. Скажімо, річні витрати теплової енергії значно зменшилися, тобто зменшилися і суми, які ми витрачали на їхню оплату. Завдяки цій економії нам вдалося створити фонд енергоефективності, кошти якого ми використовуємо саме на ці заходи.

- А що це за заходи, і що зроблено в цьому напрямі за п’ять років існування цієї програми?

- Це, передусім, заміна вікон і дверей в навчальних корпусах (на це пішло майже 14 мільйонів гривень) і в студмістечку (майже 10 мільйонів гривень). Ремонт і утеплення покрівель навчальних корпусів – майже на 6 мільйонів гривень. 
Крім того, утеплення стін і загальна реконструкція будівлі. Найкращим прикладом цього є корпус №17. Він був найхолоднішим в університеті, тепер – один із найтепліших. 
Дуже важливим є також реконструкція індивідуальних теплових пунктів і встановлення в них автоматики. Такі роботи сьогодні проводяться в семи навчальних корпусах. 
Хотів би розповісти ще й про таке. Нещодавно наш університет підключився до проекту покращення енергоефективності в рамках співпраці з енергосервісними компаніями (ЕСКО), розпочатого Міністерством освіти і науки України спільно з Державним агентством з енергоефективності та енергозбереження. Цим проектом передбачено утеплення п’яти наших корпусів – №№ 5, 18, 19, 20 і 21. Інвестор вкладатиме свої кошти у ці заходи і роботи, а компенсацію своїх витрат отримуватиме лише за рахунок економії теплової енергії. Тобто, повторюся, ми сплачуватимемо йому лише вартість тієї енергії, яку заощадимо. Тож інвестор дуже зацікавлений у тому, щоб кошти, які він вкладає, поверталися йому в повному обсязі, й усі роботи виконує якнайретельніше. До участі в цій програмі ми подали ще й п’ять наших гуртожитків. Таким чином ми отримаємо додаткові можливості для концентрації коштів для вирішення питань забезпечення теплом як наших навчальних корпусів, так і студмістечка. 
Звичайно, ми маємо виходити з реалій. На жаль, та частина робіт з теплозабезпечення університету, яка від нас не залежить, багато в чому є базовою. Забезпечити температурні режими, які відповідатимуть санітарним нормам, в усіх наших приміщеннях нам навряд чи вдасться. Тому ми йдемо на додаткові заходи щодо організації навчального процесу в зимовий період. Причому вже не вперше. Це дозволяє нам, на відміну від багатьох інших закладів вищої освіти, не припиняти навчального процесу взимку і не переносити занять на літній період, адже такі переноси знижують якість навчання, змушують переносити практику і таке інше. Ми на це не йдемо. Судіть самі: січень дозволяє нам працювати в економному режимі, оскільки на нього припадає два тижні сесії, а іспити проводяться в небагатьох аудиторіях. Канікули ж у нас триватимуть до 10 лютого. Таким чином, ми побудували графік навчального процесу так, щоб січень і десять днів лютого ми звільнили від занять. Окрім того, в усіх корпусах ми розділили навчальні приміщення по двох категоріях: категорія «А» – це ті приміщення, де буде забезпечуватися температурний режим відповідно до санітарних норм за будь-якої погоди ззовні, та категорія «Б» – це ті приміщення, де такий режим через їхній технічний стан та інші причини забезпечити неможливо. Тож наказом по університету визначено, що коли в аудиторіях категорії «Б» температура через погодні умови знижується, заняття переносяться в приміщення категорії «А». Місць для цього у нас уже достатньо, лише доводиться змінювати розклад занять. Усі факультети та інститути мають це виконувати. І досвід засвідчує, що такі заходи є достатньо ефективними.
Але слід згадати ще про одну проблему, яку не можна в цьому контексті залишити осторонь. Мова про те, що більшість наших корпусів будувалися в шістдесяті-сімдесяті роки ХХ століття, коли більш-менш суттєвих вимог щодо їхньої енергоефективності просто не висувалося. В ті часи енергоносії вважалися ледь не дармовими. З цього випливає ще одна причина холоду в наших приміщеннях: навчальні корпуси спроектовано таким чином, що лише 60% їх об’ємів опалюється тепловими радіаторами, а 40% тепла повинно йти від теплової вентиляції. На жаль, системи тепловентиляції не працюють. На це є дві головні причини: по-перше, вони є надзвичайно енергозатратними і дорогими і, по-друге, дуже дорого обходиться також їхня підтримка в робочому стані. Тож хоч би як шукали ми тут винних, маємо що маємо. Тому ми й намагаємося реалізовувати програму енергоефективності та шукаємо для цього партнерів, вживаємо певних оперативних заходів тощо, про що я вже розповідав.

- Ну і останнє запитання, яке випливає з нашої розмови. Кілька років тому конкурс стартапів «Sikorsky Challenge» виграв проект власної енергогенеруючої станції. Така станція могла б повністю змінити стан речей. Чи буде вона будуватися?

- Так, цей проект представила компанія «Технології природи». Вартість його сягала приблизно 290 мільйонів гривень. Попередньо її планувалося звести на вулиці Борщагівській. Ця станція повинна була в режимі когенерації виробляти електроенергію для зовнішніх споживачів, а теплову – для університетських корпусів і гуртожитків. Проте, цей проект нині не реалізується у зв’язку з проблемами землевідведення. Річ у тім, що КПІ не може відчужувати свою землю для спорудження на ній виробничих комерційних об’єктів. Тому проблема власної теплоелектростанції залишається для нас актуальною. Поки що тривають пошуки її вирішення.

На данном изображении может находиться: дерево, растение, небо, на улице и природа
TOP