«Мої рідні вижили завдяки українцю»: польський журналіст про події на Волині 1943 року

Щороку 11 липня у Польщі на державному рівні вшановують жертв трагічних подій на Волині у 1942-1943 роках. Це – одна з найчутливіших і найсуперечливіших тем в українсько-польських відносинах. Історичний та політичний погляд, трактування тих подій дуже різняться.

Поляки події на Волині називають «різаниною» і «геноцидом» та звинувачують у цьому УПА. В Україні кажуть, що відповідальність за масові вбивства поляків та українців на Волині несуть обидві сторони, а ті події у підручниках історії вписані як «Волинська трагедія».

Напередодні чергової річниці Волинської трагедії Радіо Свобода записало розповідь про історію двох родин, яким вдалося вижити у ті страшні часи. Хто і що їх врятувало?

Ярослав Ґуґала – відомий у Польщі журналіст, телеведучий, музикант та ексдипломат. Напередодні чергової річниці Волинської трагедії він поділився із Радіо Свобода своєю родинною історією, яка пов’язана із найтрагічнішими сторінками польсько-української історії.

Ярослав каже, його дідусь, бабуся і мама вижили завдяки українцю. Після повномасштабного вторгнення доля звела журналіста із українкою, родичі якої вціліли у 1943 році завдяку поляку. Ця історія про людяність, яка об’єднує два народи попри різні погляди на причини страшних подій під час Другої світової війни на Волині і довгий шлях до порозуміння.

Родина Ярослава Ґаґули по маминій лінії кілька поколінь жила у Львові. Дідусь – Станіслав Рогульський закінчив вчительську семінарію – розповідає журналіст. Бабуся – Геновефа була голландкою.

«Тоді голландців відряджали на схід, на Волинь, у район Бугу для регулювання річок. Через те, що дідусь знав українську та німецьку мови, і польську, звичайно, його після першої світової війни скерували на роботу на Волинь, в село, де до школи ходили русинські, польські і єврейські діти. Вони оселилися в селі, якого вже не існує, називалося воно Біндуга. Там мешкали українці і поляки, так навпіл приблизно, і трохи євреїв. Дідусь був учителем і керівником школи», – каже Ярослав Ґуґала.

За словами журналіста, коли почалася війна, то по Бугу утворився кордон між нацистською армією і Радянським Союзом.

Жителів прикордонних сіл вивезли вглиб СРСР. У випадку його родини – недалеко, в село Геленова Горохівського повіту.

Біндуга опустіла і в ході війни була знищена.

«Коли почалася акція ОУН-УПА, яку тут, в Польщі називають Волинською різаниною, мою родину врятував українець, котрий прийшов до мого дідуся, який вчив його дітей у школі, і сказав: «Пане Рогульський, утікайте, бо ляхів будуть вирізати». Він забрав мого дідуся, бабусю, мою маму і заховав їх у якомусь лісі.

Завдяки цьому вони вижили. Пацифікацію цієї території провели ОУН-УПА. Там всіх замордували, а вони вижили завдяки цьому українцю. Потім вони з цього лісу дісталися до якогось більшого міста і так пережили війну, а потім посунувся фронт», – згадує розповіді рідних Ярослав.

Йому відомо, що прізвище рятівника було Качибура.

«УПА напала на поляків у Геленові 18 липня 1943 року. У селі і цілому повіті загинуло понад три тисячі поляків. Відомо щонайменше 32 випадки, коли польські родини врятувалися завдяки допомозі українців», – каже Ярослав.

Ще до повномасштабного вторгнення журналіст хотів розшукати родину Качибури, але українці, які мешкають у Польщі порадили цього не робити, припускаючи, що рятівники через це можуть мати проблеми від місцевих націоналістів.

Родину біженки з Івано-Франківська врятував сусід-поляк

«Недавно у мене працювала українка, прибирала», – розповідає журналіст.

«Вона називалася Христина (Krystyna). Я її запитав: «Чому в тебе таке ім’я? Це не є типово українське ім’я?». А вона каже:

«То довга історія. Мене назвали на честь польки, нашої сусідки з Волині, котра попередила мою родину, що поляки будуть мститися за ОУН-УПА, прийдуть і будуть вбивати українців. І завдяки цьому попередженню моя родина вціліла, полька нам врятувала життя».

Христина вже повернулася додому, до Івано-Франківська, додає Ярослав.

Ці дві історії про людяність, про те, що українці і поляки можуть прийняти «гірку» правду і на міжлюдському рівні порозумітися.

«Знайшлися такі дві історії після війни, котрі показують, що є у цьому всьому важливе, бо ніколи поляки і українці не порозуміються, якщо будемо пробувати навзаєм переконувати одне одного, що Армія Крайова була героями і що ОУН-УПА були героями. Вони були героями в тому чи іншому сенсі, але були теж вчинки, які вони мають на совісті, котрі були жахливі, котрі були злочинними. Єдиний метод, щоб поєднатися, порозумітися, поглянути на це з людської перспективи. Незалежно від страшних подій історії, найважливіше є людяність, найважливішими є взаємини між звичайними людьми», – каже Ґуґала.

Заради спільного добра

За його словами, головне завдання для журналістів – показувати ті події з перспективи людських історій, шукати примирення між собою, а згодом до того дійдуть історики і політики:

«Сьогодні багато українців приїжджає до Польщі, і знайомляться з поляками. Вони знають, як ми живемо, що ми думаємо, і назагал добре тут почуваються. А поляки не знають України і українців, бо з огляду на війну ніхто зараз туди не їздить.

Насправді найважливіше – якою є людина: чи доброю, чи українцем, який рятує польську родину, чи добрим поляком, який рятує українського сусіда. Не важливо, яке є ідеологічне та історичне підґрунтя, важлива людяність і взаємини з іншими людьми».

На думку журналіста, зараз на історичній темі дуже легко спровокувати конфлікт. Українці і поляки повинні це розуміти і не піддаватися на провокації.

«Якщо російський націоналізм підкине польському і українському націоналізмові тему зведення рахунків із минулим, то буде війна, повернемося до найгірших часів, до найгірших речей. Але якщо нам вдасться достукатися одне до одного, як людям, то буде приязнь і любов, і спільне життя для спільного добра».

Ярослав переконаний, що треба шукати порозуміння і комунікувати на міжлюдському рівні, а не на рівні великих ідей та державностей.

«Можна знайти тисячі прикладів злочинів українців проти поляків і навпаки, але питання – нащо це шукати? Це наша трагічна історія. Часом люди вчиняють злочини в ім’я «великих» ідей, бо, наприклад, вірять в Бога. Натомість це все одно злочин. Отже, не можемо дозволити, щоб нас поділили, і мусимо почати це розуміти і почати розмовляти між собою, як люди.

Натомість минуле ми маємо залишити політикам, які повинні схиляти нас до спільного блага, а також історикам, які досліджують ці речі і рано чи пізно все це з’ясують. Вони мусять зберегти для наступних поколінь приклади злочинів, поганих речей, щоб ми про це теж пам’ятали, але для того, щоб цього не повторилося, а не для того, щоб мати доказ, що наш націоналізм ліпший від вашого націоналізму. Бо це геть немає сенсу», – вважає Ґуґала.

• У Польщі 11 липня від 2016 року визначено як «Національний день пам’яті жертв геноциду, здійсненого українськими націоналістами проти громадян Другої Республіки Польської». Польський Інститут національної пам’яті каже про 100 тисяч убитих поляків і 5 тисяч убитих українців.
• В Україні цього дня вшановують пам’ять жертв Волинської трагедії. Президенти України офіційно вибачалися перед польським народом за ті події. Український інститут Національноїх пам’яті зазначає, що «антипольські акції українців 1943-1945 років дійсно супроводжувалися масовими вбивствами цивільних поляків, які були етнічною меншиною на Волині. До озброєних націоналістів приєднувалося місцеве українське населення, яке довгий час відчувало утиски з боку польської влади. Водночас польські підрозділи Армії Крайової та селянські батальйони теж вдавалися до масових убивств українського цивільного населення не тільки на території Волині, але й на території Польщі. Встановлено імена близько 30 тисяч польських жертв та близько 10 тисяч українських жертв цих масових убивств».
• І українські і польські дослідники сходяться у тому, що відповідальність за ці події несла окупаційна німецька влада, яка не придушила жорстокі напади на цивільних на підконтрольній їй території. Так само історики кажуть і про роль радянського НКВД, чиї агенти були у лавах УПА, і за встановленими фактами, провокували напади на поляків.

• На думку кардинала Любомира Ґузара шлях до примирення між польським і українським народоми має іти через спільне вшанування пам’яті жертв, покаяння і вибачення.
• Росія традиційно використовує тему Волинської трагедії для розпалювання ненависті між українцями і поляками.