Київська обласна лікарня №2 досі не почала приймати поранених цивільних військових для реабілітації. Чому керівництво медичного закладу затягує старт ключової ініціативи?
Влітку 2022 року Київська обласна військова адміністрація вирішила, що в столиці на базі Київської обласної лікарні №2 відкриють комплексний реабілітаційний центр для поранених цивільних та військових. Для сприяння проекту була створена робоча група, до складу якої увійшли профільні чиновники та представники громадського сектору. На першому етапі реалізації ініціативи заплановано розгортання щонайменше 30 ліжко-місць.
Попри нагальний статус, впродовж п’яти місяців з моменту ухвалення рішення про відкриття реабілітаційного центру не відбулося жодних практичних зрушень. Очевидним є повна пасивність керівництва Київської обласної лікарні №2, яку очолює генеральний директор Ігор Кучма (на колажі). Єдина робота, проведена з середини літа – розміщення на сайті лікарні вакансії лікаря-реабілітолога. Примітно, що фахівець має не лише виконувати щоденні задачі, але й поділитися власним баченням розвитку напрямку під час співбесіди. Попри те, що керівництво медичного закладу вже мало б самотужки напрацювати повноцінну стратегію роботи реабілітаційного центру та почати її втілення в життя.
Малоймовірно, що роботою в Київській обласній лікарні №2 зацікавляться висококласні професіонали. Річ у тім, що визначений Кабміном мінімальний розмір заробітної плати для лікарів у 20 тис. гривень виявився одночасно лімітом заробітку для більшості працівників медичного закладу. Керівник закладу Ігор Кучма офіційно не коментував дивну кадрову політику та систему оплати праці в лікарні.
Серед медичної спільноти вважають, що таким чином Кучма прагне показати власну ефективність в ролі менеджера. З моменту призначення, гендиректор не займався розвитком жодних напрямків лікування, окрім діалізу. Акцент пояснюється особистим досвідом Ігоря Кучми, який з 2001 до 2012 року був головним нефрологом Києва та й досі очолює Українську національну діалізну асоціацію.
Однак Київська обласна лікарня №2 є багатопрофільним медичним закладом, що має надавати допомогу великій кількості хворих. Його перетворення на виключно неврологічну клініку відбувається ціною занепаду решти напрямків під безпосереднім керівництвом генерального директора.
Повертаючись до штучного обмеження зарплат лікарів, його можна пояснити намаганням Ігоря Кучми продемонструвати принаймні якусь особисту ефективність у якості керівника. Якщо враховувати, що багато спеціалістів лікарні за програмою медичних гарантів приносять закладу по 200-300 тис. гривень щомісяця, обмеження їх заробітних плат на рівні 20 тис. гривень дає можливість штучно покращити фінансові показники закладу.
Та ефект від таких управлінських дій є короткочасним. Замість збільшення потоку пацієнтів, підвищенню якості та швидкості лікування, Кучма економить кошти на зарплатах фахівців. Мотивуючи останніх шукати іншу роботу, що може призвести до великих проблем в діяльності лікарні вже найближчим часом. Не виключено, що саме кадровий голод, спричинений провальною політикою керівництва лікарні, не дає відкрити реабілітаційний центр для поранених цивільних та військових.
Увага громадських активістів допомогла помітити невиконання керівництвом лікарні своєї безпосередньої роботи. Символічно, що раніше саме представники громадськості “допомогли” Ігорю Кучмі зайняти відповідальний пост.
Під час конкурсу на посаду генерального директора обласної лікарні, комісія для проведення якого складається з дев’ятьох членів: трьох депутатів Київської облради, трьох представників трудового колективу та трьох представників профільних громадських організацій – жеребкування останніх викликало найбільші запитання. Організації, представники яких візьмуть участь в голосуванні за нового гендиректора, обираються випадково. Однак чомусь організатори конкурсу витягнули єдині три конверти, які були загнуті навпіл. Спостерігачі припустили, що таким чином до складу комісії увійшли заздалегідь узгоджені організації, представники яких мали голосувати за майбутнього переможця. Це могло б означати, що увесь конкурс заздалегідь готувався під єдиного кандидата – Ігоря Кучму.
Версія високого лобіювання призначення Ігоря Кучми також пояснює, чому навіть попри повномасштабну війну та критичну необхідність максимальної ефективності на рівні керівництва медичних установ, гендиректор Київської обласної лікарні №2 досі виходив сухим із води.
Безнадійна політика Ігоря Кучми на посаді гендиректора обласної лікарні вже неодноразово викликала запитання журналістів, громадськості та професійної спільноти. Лакмусовим папірцем став провал відкриття реабілітаційного центру, який мав би стати першим пріоритетом під час війни. Подальше ігнорування проблем неефективного менеджменту може призвести до колапсу опорного медичного закладу столичного регіону, створивши реальні загрози для життя та здоров'я тисяч пацієнтів, в тому числі поранених цивільних та українських військових.