У мене є хороший товариш Максим. Він малює, на мій смак, геніальну графіку. Великі, широкі роботи, що дихають простором. Нещодавно у Відні, розповідаючи на міжнародному форумі про наш проєкт UALR, я показав фото кількох його робіт директору великого міжнародного фонду, який одразу захопився ними та попросив допомогти із їхнім прозорим придбанням. «Зараз це буде непросто» – перше, що спало мені на думку.
Об этом сообщает Политика 2.0
Що ж стає на заваді? Деякі зміни до законів, що регулюють екосистему обігу творів мистецтва в Україні, можуть спростити такий продаж. Пропоную розглянути пропозиції таких змін, які ми сформулювали в рамках UALR дослідження.
ФОП
«Художники справді хочуть вести свою діяльність прозоро та сплачувати належні податки. Вони найкращі та найбільш свідомі громадяни!» — каже у інтервʼю проєкту UALR Ольга Балашова, голова правління ГО МСМ.
Ідеальна, на перший погляд, форма для цього – фізична-особа підприємець. Простий конструкт, що добре працює в Україні та яким послуговуються ІТ-фахівці, дизайнери тощо. Проте насправді для митців ФОП має дуже мало сенсу: у чинному Податковому Кодексі є пряма заборона вести діяльність із продажу предметів мистецтва на спрощеній системі оподаткування (тобто замість 5% — вітайте всі 40%).
У чому логіка? Її немає. Злого наміру не було, це проста недбалість: норма, що десятиліттями проіснувала без змін, спрямовувалася на підвищене оподаткування роботи торговців мистецтвом та галерей, але зачепила й художників, які хотіли би продати власні твори.
Що ми пропонуємо?
Шляхом мінімального інвазійного втручання, додати до фрази із Податкового кодексу «суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність з продажу предметів мистецтва … не можуть бути платниками єдиного податку» шість простих слів: «за винятком створених власною творчою працею».
Договори
Художники часто не укладають договори. В рамках проєкту ми опитали понад 50 авторів про причину такого стану речей. Найпопулярнішими відповідями були:
-
«Не розуміємо для чого це – складно, багато зайвих рухів»;
-
«Хочеться продати швидше і без бюрократії»;
-
«Самому довго розбиратися, а на юристів коштів немає».
Однак проблема полягає в тому, що без договору і художник, і покупець залишаються незахищеними. Для митця це означає відсутність чітких умов продажу, умов використання творів, можливості одержання роялті, для покупця — подальшу неможливість довести право власності на твір.
Окрім цього, за таких умов сам ринок мистецтва стає “сірим”: дохід від продажу роботи належно не оподатковується, відсутність первинних документів знижує вартість та обмежує законний обіг творів. Страждає привабливість мистецтва як інвестицій, сектор колекціонування переходить у тінь.
Проблема звісно лежить не лише у законодавчій площині — це про довіру до системи правового захисту як інструменту, легку доступність до неї.
Що ми пропонуємо?
-
«Батіг» — закріпити обов’язкову письмову форму щодо правочинів із відчуження творів мистецтва: доповнити Закон України “Про авторське право і суміжні права” частиною 5 наступного змісту: "Договір про відчуження матеріального, електронного (цифрового) об’єкта, в якому втілено (зафіксовано) твір образотворчого мистецтва, укладається у письмовій формі";
-
«Пряник» — наш проєкт планує навесні почати роботу над створенням відкритої бібліотеки зразків типових договорів для операцій з об’єктами інтелектуальної власності, що дозволить зробити оформлення робіт доступним.
Комікс ‘Митник’. Художник Дарія Лисенко 
Переміщення через митний кордон
Отже, тепер художник обов’язково укладе з покупцем договір про передачу майнових прав на роботи як ФОП, а також визначить усі особливості їхнього використання у ліцензійному договорі, запозиченому з бібліотеки шаблонів (ніяких принтів на футболках та горнятках!). Але уявімо, що покупець з-за кордону і, як у випадку з Максимом, тепер куплені твори треба доставити до Відня.
Тут починається найвеселіше. Роботи чесно та відкрито їдуть оформленими в рамах (а не на дні валіз), адже законодавство дозволяє їх вивозити без додаткових документів. Проте на кордоні їх все ж зупиняє митний інспектор і говорить щось на зразок: «Звідки я знаю, що це не культурна цінність?». Він наполягає на висновку державної експертизи.
Проблема полягає в тому, що закон «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» не містить чіткої грані між «культурними цінностями» та предметами мистецтва, які не потребують дозволу на транскордонне переміщення. Саме законодавче визначення «культурних цінностей» має оціночний характер. Відповідно, для того, щоб встановити, чи має предмет «художнє, історичне, етнографічне значення», потрібні експертні знання – яких у митних інспекторів, звісно, немає.
«Митні інспектори не хочуть брати відповідальність за те, в чому вони не розбираються. В умовах відсутності простого підходу, їм легше перестрахуватися, тож на все, що не визначено достатньо древньою інструкцією як «сувенірні вироби та предмети серійного та масового виробництва» вимагається висновок експерта-мистецтвознавця», – розказує у інтервʼю UALR колекціонер Євген Березницький.
Це очевидно робить митне оформлення довгим та забюрократизованим, створює корупційні ризики, ускладнює експонування творів українських художників за кордоном та гальмує розвиток арт-ринку в Україні.
Що ми пропонуємо?
Не вигадувати велосипед. У контексті гармонізації українського законодавства до норм Європейського союзу доцільно, як у Регламентах ЄС (№ 116/2009 та № 2019/880), застосовувати загально-дозвільний принцип: визначити критерії предметів мистецтва та антикваріату, які потребують дозволу. Відповідно, на всі інші предмети мистецтва дозвіл не буде потрібен.
Для цього потрібно:
-
окреслити чітке визначення поняття «культурні цінності» – предмети, які відповідають певним критеріям і потребують дозволу при вивезенні з України;
-
як критерії доцільно використовувати вік та вартість твору;
-
постановити, що вік та/або ціна предметів можуть підтверджуватися різними документами (наприклад, інвойс на придбання), а не лише висновком державної експертизи КЦ.
Не менш важливо, щоб в Україні нарешті з’явився діючий Державний реєстр національного культурного надбання, який за 30 років Незалежності так і не запрацював. Він стане своєрідною «базою» для контролю транскордонного переміщення. Законодавством заборонено обіг творів, що внесені до реєстру, тож митні інспектори матимуть простий інструмент: відкрити реєстр та перевірити, чи внесено до нього конкретну роботу. Відповідно, відпаде необідність вимагати подання висновку державної експертизи при вивезенні будь-яких предметів мистецтва.
Сьогодні часто спекулюють на тому, що під час війни «не на часі» розв’язувати завдання, які стосуються «мирних» справ: мовляв, все владнаємо потім, після перемоги. Це лицемірство. Поки ми працюємо на своїх робочих місцях під захистом ЗСУ, ми можемо зробити так, щоб після перемоги українці жили в кращій версії України, ніж до війни.
Проєкт ГО МСМ UARL здійснюється за підтримки Посольства Швейцарії в Україні.
Источник: Охота на акул