Мала молекула, що проникає в головний мозок, дає шанс на лікування агресивної пухлини мозку.

У недавньому дослідженні, результати якого були опубліковані в журналі Nature, група фахівців на чолі з учеными з Онкологічного центру Меморіал Слоун Кеттеринг вивчила вплив гліоцидину на гліобластому, агресивну форму пухлини головного мозку.

Дослідження показало, що гліоцидин впливає на певні клітинні шляхи, вибірково знищуючи клітини гліобластоми і не завдаючи шкоди нормальним клітинам. Більше того, ця сполука здатна проникати через гематоенцефалічний бар'єр, що підкреслює її потенціал як засобу лікування гліобластоми.

У цьому дослідженні вчені намагалися знайти сполуку, яка могла б вибірково впливати на клітини гліобластоми. Було проведено високопродуктивний хімічний скринінг більше 200 000 сполук з використанням клітин гліобластоми, отриманих на генно-інженерних моделях мишей. Сполуки, токсичні для нормальних реплікуючих клітин, були виключені з подальшої розробки. У результаті скринінгу в якості перспективного кандидата було обрано гліоцидин, що має вибіркову токсичність щодо клітин гліобластоми.

Для визначення здатності гліоцидину долати гематоенцефалічний бар'єр і підтримувати ефективну концентрацію в мозку використовувалися дослідження фармакокінетики та біорасподілу на тваринних моделях. Дослідники використовували для цього мишачі моделі, що несуть гліобластому. Введення препарату було оптимізовано за рахунок внутрішньочеревної ін'єкції, а для підтвердження його присутності в мозку застосовували аналіз тканин.

Дослідження показало, що гліоцидин ефективно впливає на клітини гліобластоми, використовуючи специфічні порушення метаболізму ракових клітин.

Крім того, біохімічні аналізи підтвердили, що гліоцидин вибірково порушує синтез гуанін-нуклеотидів у клітинах гліобластоми, не зачіпаючи нормальні клітини. Дослідження продемонструвало цю специфічність на декількох клітинних лініях гліобластоми та моделях ксенотрансплантатів, отриманих від пацієнтів. Крім того, фармакокінетичні дослідження показали, що гліоцидин успішно долає гематоенцефалічний бар'єр і накопичується в достатній кількості в мозку, забезпечуючи тривале вплив сполуки на ракові клітини.

Крім того, дослідження in vivo на мишах, що несуть гліобластому, показали, що монотерапія гліоцидином значно пригнічувала прогресування пухлини. При поєднанні з темозоломідом, стандартним засобом лікування гліобластоми, гліоцидин надавав синергетичний ефект, що призводило до більш значного зменшення пухлини та покращення показників виживання. Аналіз зразків пухлин, отриманих від пролікованих мишей, показав, що комбінована терапія посилює загибель клітин гліобластоми, впливаючи як на проліферативні, так і на непроліферативні пухлинні клітини.

В цілому, отримані результати свідчать про те, що гліоцидин здатний вибірково вбивати клітини гліобластоми, порушуючи критичні шляхи синтезу нуклеотидів. Його здатність проникати в мозок підкреслює потенціал цієї сполуки як перспективного методу лікування гліобластоми.

Крім того, підвищена ефективність, що спостерігалася при застосуванні гліоцидину в комбінації з темозоломідом, ще більше підтверджує потенціал гліоцидину як майбутнього терапевтичного підходу до лікування пацієнтів з гліобластомою.